Уся українська спільнота 26-го липня відзначатиме 140 років від  дня народження українського письменника, драматурга, художника, політичного та державного діяча Володимира Винниченка.

Володимир Винниченко – яскрава, непересічна, багатогранна особистість. Письменникові судилася незвичайна доля, сповнена як перемог, так  і трагічних моментів.  Все його життя було пронизано бунтарськими мотивами. Тож не дивно, що літературне надбання Винниченка таке ж веселе, войовниче та непередбачуване, яким був і сам автор.

Ми підготували для вас цікаві факти про Володимира Винниченка. Про цього письменника варто дізнатися більше, бо його літературна спадщина — золотий фонд України. Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. Тут ми розповідаємо про те, що, зазвичай, не пишуть у підручниках.

У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. “Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси”, — намагалися знущатися вони над однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.Володимир Винниченко планував емігрувати з Франції у США. Навіть подав документи на отримання візи. Він хотів влаштовувати там виставки своїх картин і читати лекції з літератури. Однак прихильники Петлюри повідомили в американське посольство компрометуючі дані на колишнього голову Генерального секретаріату, звинувативши його мало не в більшовизмі. В результаті Володимир Кирилович візу на в’їзд у США так і не отримав.Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України.

Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.

У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.

Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості. Однак в листі до ЦК РКП від 20. 09. 1920 року він сміливо викладає свою позицію:

“Коли у мене на очах топтали портрети Шевченка, коли лайкою поминали ім’я мого краю, і коли це ж (тільки в більш пристойних формах) робили не прості солдати, а відповідальні партійні діячі більшовизму, я з болем усвідомив, що і більшовики… так само нечесні, непослідовні і старі, як перший-ліпший російський чорносотенець”.