Голодомор став ціною, яку заплатив український народ за прагнення до свободи. Це була реакція комуністичного режиму на відродження нашим народом власної держави, духовне піднесення часів Української революції 1917–1921 років.

Українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва.

За спроби українців відстояти особисту свободу їх звинуватили в підготовці антикомуністичного повстання навесні 1933 року та вдалися до голодного терору.

Україна, саме тому, що мала досвід власної державності, найактивніше опиралася становленню й утвердженню комуністичного тоталітарного режиму.

На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя.

Щоб «покарати» українців та унеможливити подальший спротив восени 1932 року комуністи розпочали спеціальну каральну операцію – масовий штучний голод. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючим виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких  товарів. Дороги у великі міста просто перекривали, а тих, хто намагався туди потрапити – розстрілювали. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.

Для збереження колгоспів і майна у руках держави сталінський режим  7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків». За цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Фактично закон забрав у народу право володіти їжею. Було організовано спеціальні групи людей, які здійснювали обшуки населення з метою насильницького вилучення зерна. Такі обшуки супроводжувались терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми. Пік Голодомору припадає на червень місяць. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч  осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей.

Все це здійснювалось за наявності великих запасів зерна у централізованих державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту.

Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зроблено заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим.

Із послабленням комуністичного контролю над суспільним життям у другій половині 1980-х років відновлюється пам'ять про Голодомор. З 1993 року в Україні на державному рівні відбувається вшанування безневинних жертв Голодомору.
У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-16#Text

В пам’ять про загиблих під час Голодомору 1932-1933 років в серпні 2009 року в Києві було відкрито Національний музей Голодомору-геноциду. 

Загалом в Україні встановлено понад 7100 меморіалів, пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених жертвам Голодомору.

МИ ПАМ’ЯТАЄМО!